Национальный цифровой ресурс Руконт - межотраслевая электронная библиотека (ЭБС) на базе технологии Контекстум (всего произведений: 474748)
Консорциум Контекстум Информационная технология сбора цифрового контента

Три долi

0   0
Первый авторВовчок Марко
Страниц40
ID12604
Кому рекомендованоСочинения на украинском языке
Вовчок, М. Три долi : Повесть / М. Вовчок .— 1861 .— 40 с. — Проза

Предпросмотр (выдержки из произведения)

Було, ми ходимо малими по печерах тих, запалимо вiти сосновi та й ходимо; а хiд узенький та низький i дуже трудний. Мiж людьми йде, що була то жона вельми древня й немочна, а духу великого. <...> То, було, як вже їй сили перейметься - упаде по трудах тяжких та тiльки заплаче до бога, то - як зiлля пiд росою - знов одживiе та й знов копа i копа. <...> Прудко бiжить та рiчка гоней iз двадцять, до самої луки зеленої, - по луцi вже тихо i широко розливається i тихо далi лелiє попiд гаями, а там у високих очеретах десь пропадає. <...> Слобода наша над самою лукою рiчковою, на п'яти горах стоїть крейдяних, осаджена високо у давнi вiки од ворога татарина, щоб нагло не збiг; здалека зоглядали з гiр, ховалися й рятувались. <...> Гори вже тi травою зеленiють, уросли садками густими. <...> Як-то часто приходять менi на ум молодi лiта: де що було, як... <...> Вже старуха сива, а пам'ять молода не забулась... <...> Було, вийду, сяду на призьбi, прислухаюся, придивляюся. Вечiр тихий; сонечко за гору пада, блищить вода червоно i тихо лелiє - не ронче; коло кожної хати гомiн чути; там череду вже з пашi женуть, а там пiсень спiвають, а за рiчкою коваль кує... <...> Його жiнка мене викохала сполом з своєю дочкою; в їх хатi я й зросла, у їх i служити зосталася. <...> Родич мiй був хазяїн заможний, хлiбороб; шiсть пар волiв у його велося, два плуги орали на хлiб; брав i сiножатей у людей з сторiн. <...> Ходив вiн часом i на Дiн, не щороку, а так, як йому по вигодi, привозив було рибу й спродував людям - хто попросить, а то й <...>
Три_долi.pdf
Марко Вовчок. Три долi -----------------------------------------------------------------------Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы" OCR: Евгений Васильев Для украинских литер использованы обозначения: Є, є - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh) Ї, ї - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh) I,i (укр) = I,i (лат) -----------------------------------------------------------------------I У слободi я родилась - П'ятигiр. Там, недалечке од нас, - може, коли Слободянськi сторони доводилось переїздить, то чували, - стара жона викопала печери у крейдянiй горi? Тридцять чи сорок лiт копала, - такi великi викопала, господи! Було, ми ходимо малими по печерах тих, - запалимо вiти сосновi та й ходимо; а хiд узенький та низький i дуже трудний. Мiж людьми йде, що була то жона вельми древня й немочна, а духу великого. То, було, як вже їй сили перейметься - упаде по трудах тяжких та тiльки заплаче до бога, то - як зiлля пiд росою - знов одживiе та й знов копа i копа. Була вона господом улюблена. Така осталась пам'ять її свята. Як вийти з тих печер та стати до сонця, - перед тобою усе тiльки гори крейдянi бiлiють високi, а мiж горами тими узенька рiчка, прозора i глибока, дзюрчить. Прудко бiжить та рiчка гоней iз двадцять, до самої луки зеленої, - по луцi вже тихо i широко розливається i тихо далi лелiє попiд гаями, а там у високих очеретах десь пропадає. Слобода наша над самою лукою рiчковою, на п'яти горах стоїть крейдяних, осаджена високо у давнi вiки од ворога татарина, щоб нагло не збiг; здалека зоглядали з гiр, ховалися й рятувались. Гори вже тi травою зеленiють, уросли садками густими. Межи бiлих хаток цвiте й вишня рясна, й тонковерха тополя пахучим листом шелестить; де над ворiтьми темна дрiбнолиста груша, як намет, укриває або гiллястий ясокiр буяє; в березi калина розрослася, повиростали верби. З гiр на воду городи бучнi розвелись. Там-то зiлля, овощу! Там-то цвiту! Там-то стежечок i до води й до сусiди, i до другої. Все то позбiгали, повиходжували легесенькi нiжечки дiвочi. Наша хата на горi, на самому шпилечку стояла. Далеко й широко навкруги очима скинути. Як-то часто приходять менi на ум молодi лiта: де що було, як... Вже старуха сива, а пам'ять молода не забулась... Отсе наша хата стояла на шпилечку... Було, вийду, сяду на призьбi, прислухаюся, придивляюся. Вечiр тихий; сонечко за гору пада, блищить вода червоно i тихо лелiє - не ронче; коло кожної хати гомiн чути; там череду вже з пашi женуть, а там пiсень спiвають, а за рiчкою коваль кує... А ось вже й смеркає, небо мерхне i втихає земля, втихає - уже тихо. Нiч обняла. Висипались зорi золотi; зiйшов ясний мiсяць - i все те у прозорiй водi заблищало; защебетав соловейко, защебетав другий... Я свого отця-неньки не знаю; я ще в сповиточку зосталася сиротою, i прийняв мене мiй родич до себе, - Павло Булах звали. Його жiнка мене викохала сполом з своєю дочкою; в їх хатi я й зросла, у їх i служити зосталася. Родич мiй був хазяїн заможний, хлiбороб; шiсть пар волiв у його велося, два плуги орали на хлiб; брав i сiножатей у людей з сторiн. Ходив вiн часом i на Дiн, не щороку, а так, як йому по вигодi, привозив було рибу й спродував людям - хто попросить, а то й собi па споживок iшла. З того був йому не великий прибуток, коли б не вбиток, а що вiн дуже любив дорогу. Ще його батько чумакував i брав його з собою малого, то ще тодi вiн закохався у дорогах. Як ходив вiн переймом, то ходив, коли йому пожадається, не поспiшаючись. Та вже, було, од дому до Дону, так як по своєму садковi гуляє. Було, як прийде отеє додому, та веселий: - Жiнко! А та криниця в степу, бiля Роблених Могил, зовсiм засипалася... Жiнка хоч i не знає, що там за криниця така, а зараз пожалкує звичайненько: - Отсе, - каже, - шкода ж кринички; i такечки зовсiмтаки засипалася?
Стр.1