Михаил Петрович Старицкий
ДВЕ1 стгнкотвпцреъпая
Оригинал ЗДЕСЬ:
Книжная полка Л кьяна Поворотова. <...> Глянь, моя рибонько, — ср1бною Хвилею
Стелеться полем туман;
Гай чар1вний, н1би променем всипаний, Чи загадався, HM спить? <...> Ти не лякаЙся—но, що сво1 н1ЖенЬки
Вмочиш B холодну росу:
Я тебе, втрная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу. <...> Чи Ж нам, окривдженим долею клятою, Й хвиля кохання — за rpix? <...> 1870
Монологи про кохання
Там, де м1сяцЬ поняв ср1бним сяйвом пишноту долин
I знялось is сад1в—вертоград1в пахуче дихання, Що здурманюс кров чартвною красою хвилин, ам спалала Жага i ЗЛИЛОСЯ з захватом кохання... <...> Чи ти знасш той край, де голубиться збещений Him
До розпалених скель i шепоче про любощт п'яне? <...> Axe ТИ над yci qapiBHa:
Ср1бношатИй HiBaH, - a éinim твое чоло HiBaHy;
Жаркий кол1р троянд‚ вабить BCiX та краса заПашна‚
Ame ByCT TBoix Пал заПашн1шИй троянд Дагестану. <...> Огрядна i струнка Мл1г Пальма на злот1 nicKy, Але Ый не д1стать до приваб твого дивного стану;
Лотос повен main Mix латаття В прозор1М ставку, А В TBoix Tainax éinbme Баб, i ЖагИ‚ i дУРМану1
TM - богиня краси, me яко: не бачив Едем, У об1ЙМаХ TBoix i зростають, i ГИНУТЬ Пориви... <...>
Два_стихотворения.pdf
Михаил Петрович Старицкий
Два стихотворения
Оригинал здесь: Книжная полка Лукьяна Поворотова.
Виклик
Ніч яка, Господи! Місячна, зоряна:
Ясно, хоч голки збирай...
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!
Сядем укупі ми тут під калиною -
І над панами я пан...
Глянь, моя рибонько, - срібною хвилею
Стелеться полем туман;
Гай чарівний, ніби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить?
Он на стрункій та високій осичині
Листя пестливо тремтить;
Небо незміряне всипано зорями -
Що то за Божа краса!
Перлами-зорями теж під тополями
Грає перлиста роса.
Ти не лякайся-но, що свої ніженьки
Вмочиш в холодну росу:
Я тебе, вірная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.
Ти не лякайсь, а що змерзнеш, лебедонько:
Тепло - ні вітру, ні хмар...
Я пригорну тебе до свого серденька,
Й займеться зразу, мов жар;
Ти не лякайсь, аби тут та підслухали
Тиху розмову твою:
Нічка поклала всіх, соном окутала -
Ані шелесне в гаю!
Сплять вороги твої, знуджені працею,
Нас не сполоха їх сміх...
Чи ж нам, окривдженим долею клятою,
Й хвиля кохання - за гріх?
1870
_________________________________________
Монологи про кохання
Там, де місяць поняв срібним сяйвом пишноту долин
І знялось із садів-вертоградів пахуче дихання,
Що здурманює кров чарівною красою хвилин, -
Там спалала жага і злилося з захватом кохання...
Чи ти знаєш той край, де голубиться збещений Ніл
До розпалених скель і шепоче про любощі п'яне?
Стр.1