Национальный цифровой ресурс Руконт - межотраслевая электронная библиотека (ЭБС) на базе технологии Контекстум (всего произведений: 474723)
Консорциум Контекстум Информационная технология сбора цифрового контента

Iнститутка

0   0
Первый авторВовчок Марко
Страниц21
ID12603
Кому рекомендованоСочинения на украинском языке
Вовчок, М. Iнститутка : Глава / М. Вовчок .— 1860 .— 21 с. — Проза

Предпросмотр (выдержки из произведения)

Було, мене й б'ють (бодай не згадувать!) - не здержу серця, заплачу; а роздумаюсь трохи - i смiюся. <...> Бува лихо, що плаче, а бува, що й скаче, - то так i моє лишенько. <...> Якби менi за кожною бiдою моєю плакати, досi б i очi я виплакала. Батька-матерi не зазнаю: сиротою зросла я, при чужинi, у людях. <...> Хоч не було дiла важкого, - так забували про мене, чи я не голодна, не холодна, чи жива я... <...> Стара панi була не що, сумирна собi, - може, тому, що вже благенька була, ледве ноги волочила, а заговорить тiльки шам-шам, одразу й не розбереш; так куди вже бiйка! не на умi. <...> За мене, то вже в дворi жили ми спокiйненько; одно було горе, що з двору й ступити не пустять. Хiба вже на велике свято, що до церкви одпросимось, а в недiлю й не думай. <...> .. Не той ще вiк ваш, щоб бога пильнувати: ще матимете час, - не зараз вам умирати". <...> Сидимо, було, день при днi у дiвочiй та робимо. <...> А тихо коло тебе, як зачаровано. Тiльки панi заоха або хто з дiвчат на ухо за чим озветься, котора зiтхне з нуду. <...> Докучає, було, та робота, докучає, - аж пече; та що врадиш? Спасибi хоч за те, що не б'ють десять раз на день, як от по iнших чуємо. <...> Коли б воля, заспiвав би так, щоб i на селi лунало... <...> То одна моргне бровою, а друга їй одморгує; то прив'яжуть тую до стiльчика косою; iнша зскочить та почне вистрибувати дибки-дибки, щоб панi не почула, - крутиться, вертиться, тiльки рукава май-май-май... <...> iн-сти-ту-тi... Було частенько до старої листи шле; а стара тiї листи щодня вичитує, - i попоплаче над ними, i попосмiється. <...> Коли пише унучечка, щоб уже приїздити за нею та <...>
Iнститутка.pdf
Марко Вовчок. Iнститутка -----------------------------------------------------------------------Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы" OCR: Евгений Васильев Для украинских литер использованы обозначения: Є, є - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh) Ї, ї - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh) I,i (укр) = I,i (лат) -----------------------------------------------------------------------Т. Г. Шевченку I Люди дивуються, що я весела: надiйсь, горя-бiди не знала. А я зроду така вдалася. Уродись, кажуть, та i вдайся... Було, мене й б'ють (бодай не згадувать!) - не здержу серця, заплачу; а роздумаюсь трохи - i смiюся. Бува лихо, що плаче, а бува, що й скаче, - то так i моє лишенько. Якби менi за кожною бiдою моєю плакати, досi б i очi я виплакала. Батька-матерi не зазнаю: сиротою зросла я, при чужинi, у людях. Хоч не було дiла важкого, - так забували про мене, чи я не голодна, не холодна, чи жива я... На десятолiттях взяли мене в двiр. Стара панi була не що, сумирна собi, - може, тому, що вже благенька була, ледве ноги волочила, а заговорить - тiльки шам-шам, одразу й не розбереш; так куди вже бiйка! не на умi. Увесь день на ганочках; нiчка йде - охає та стогне. А за молодого вiку, славлять, вигадочки були чималi i в неї... та треба ж колись i перестати. За мене, то вже в дворi жили ми спокiйненько; одно було горе, що з двору й ступити не пустять. Хiба вже на велике свято, що до церкви одпросимось, а в недiлю й не думай. "Розволочитесь, - було, каже панi гнiваючись, - не пущу!.. Не той ще вiк ваш, щоб бога пильнувати: ще матимете час, - не зараз вам умирати". Сидимо, було, день при днi у дiвочiй та робимо. А тихо коло тебе, як зачаровано. Тiльки панi заоха або хто з дiвчат на ухо за чим озветься, котора зiтхне з нуду. Докучає, було, та робота, докучає, - аж пече; та що врадиш? Спасибi хоч за те, що не б'ють десять раз на день, як от по iнших чуємо. А як коли, то, було, звеселiємо не знать чого. Веселенько нам, - аж серце трепече! Коли б воля, заспiвав би так, щоб i на селi лунало... Не всмiлимось!.. Iзглядуємось, та смiх нас так i бере. То одна моргне бровою, а друга їй одморгує; то прив'яжуть тую до стiльчика косою; iнша зскочить та почне вистрибувати дибки-дибки, щоб панi не почула, - крутиться, вертиться, тiльки рукава май-май-май... Чого, було, не виробляємо! У старої панi не було роду, окрiм мала собi унучечку, - у Києвi обучалась у якомусь там... от коли б вимовити... iн-сти-ту-тi... Було частенько до старої листи шле; а стара тiї листи щодня вичитує, - i попоплаче над ними, i попосмiється. Коли пише унучечка, щоб уже приїздити за нею та додому забирати... Мати божа! увесь будинок зворухнувся: бiлити, мити, прибирати!.. Панночки сподiваємось! Панночка буде! Стара панi немов одужала: коливає з кiмнати до кiмнати, виглядає у кожне вiконце на шлях i нас туряє за село дивитись, чи не їде панночка. А нам того й треба. Ми за той тиждень, що її виглядали, сказать, нажилися. Шлють, то бiжимо-летимо... Весело зочити степ, поля краснi!. Степ зелений наче втiкає в тебе перед очима далеко кудись, далеко... Любо на волi дихнути! Квiток, було, назриваєм та позаквiтчуємось, як молодi, та до самого двору тими вiнками величаємось. А вступаючи в двiр, схопимо з себе, позакидаємо, - та так було жалко тих вiнкiв кидати, так жалко! II Дiждали панночки, приїхала... I що ж то за хороша з лиця була! I в кого вона така вродилася! Здається, i не змалювати такої кралi!.. Стара як обiйняла її, то й з рук не випускає; цiлує, й милує, та любує. I по кiмнатах водить, усе показує, усе розказує; а панночка тiльки обертається туди-сюди та на все цiкавим оком спозирає.
Стр.1