Национальный цифровой ресурс Руконт - межотраслевая электронная библиотека (ЭБС) на базе технологии Контекстум (всего произведений: 471209)
Консорциум Контекстум Информационная технология сбора цифрового контента

Дев'ять братiв i десята сестриця Галя

0   0
Первый авторВовчок Марко
Страниц18
ID12605
Кому рекомендованоСочинения на украинском языке
Вовчок, М. Дев'ять братiв i десята сестриця Галя : Повесть / М. Вовчок .— 1863 .— 18 с. — Проза

Предпросмотр (выдержки из произведения)

Жила удова коло бучного мiста, де бучнiї будинки громоздилися, де сяяли та виблискували церкви золотохрестi, де люди з ранку та до вечора ворушилися й копошилися, а такого вбожества безпомошною, яке удова собi мала, то хоть би i у глухiй глушi пошукати, - там, де людського житла анi садиби не знайти, людського образу не стрiти й голосу не почути, а жити з птицею та з звiрюкою, з деревом та з каменем, з горою та з рiкою, - що звiрюка никає собi на здобич, птиця спiва та щебече, дерево шумить, камiнь лежить, гори висяться, рiки течуть, а нема тобi кому помогти анi зарадити; нема кому тебе пожалувати анi тобою запiклуватись. <...> Мала собi удова дев'ять синiв i десяту дочку Галю. <...> I вродилися тi дев'ять синiв, як дев'ять соколiв, один у одного: голос у голос, волос у волос, тiльки найменший син був трошечки бiлiший, трошечки благiш вiд других, а усi вони такi свiжi, смiлi, чорнявi хлопцi, аж глянути мило! <...> I усi вони любили дуже, пестили i жалували сестричку свою малую, Галю, а найбiльш усiх менший. <...> I усiх братiв любила дуже й жалувала Галя малая, а над усiма меншого брата. <...> Було, що пiдуть брати у бiр по ягоду або по гриби й вiзьмуть малую сестричку з собою, то вже нiкому не попустить менший брат нести втомлену Галю, анi до кого Галя не пiде на руки вiд меншого брата. <...> А як братiї самi ходять часом гулять та забаряться, та повернуться додому пiзно, усiм Галя раденька страх, а до першого до меншого кинеться i ввiп'ється, як п'явочка, устоньками i обiв'ється, наче хмелинонька, ручечками. <...> А знов як не вгодять Галi брати, то Галя поплаче й погорює, плачучи й гор'юючи, пожалиться <...>
Дев'ять_братiв_i_десята_сестриця_Галя.pdf
Марко Вовчок. Дев'ять братiв i десята сестриця Галя -----------------------------------------------------------------------Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы" OCR: Евгений Васильев Для украинских литер использованы обозначения: Є, є - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh) Ї, ї - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh) I,i (укр) = I,i (лат) -----------------------------------------------------------------------Жила собi удова коло Києва, на Подолi, та не мала сяяли гiрке її життя. Терпiла вона превелику нужду та вбожество. Жила удова коло бучного мiста, де бучнiї будинки громоздилися, де щастя-долi: було та птицею та з звiрюка никає звiрюкою, з собi на церкви золотохрестi, де люди з ранку та до вечора ворушилися й копошилися, а такого вбожества безпомошною, яке удова собi мала, то хоть би i у глухiй глушi пошукати, - там, де людського житла анi садиби не знайти, людського образу не стрiти й голосу не почути, а жити з деревом та з каменем, з горою та з рiкою, - що здобич, птиця спiва та щебече, дерево тебе пожалувати анi тобою запiклуватись. Мала собi удова дев'ять синiв i десяту трошечки шумить, камiнь висяться, рiки течуть, а нема тобi кому помогти анi зарадити; нема дочку других, а усi вони такi свiжi, смiлi, чорнявi хлопцi, аж глянути усi вони любили дуже, пестили i жалували сестричку бiлiший, трошечки свою найбiльш усiх менший. I усiх братiв любила дуже й жалувала Галя дев'ять синiв, як дев'ять соколiв, один у одного: голос у голос, волос волос, тiльки найменший син був Галю. I вродилися благiш тi у вiд мило! I малую, Галю, а малая, а над усiма меншого брата. Було, що пiдуть брати у бiр по ягоду або по гриби й вiзьмуть малую сестричку з собою, то вже нiкому не попустить менший брат нести втомлену Галю, анi до кого Галя не пiде на руки вiд меншого брата. А як братiї самi ходять часом гулять та забаряться, та пiзно, усiм Галя раденька страх, а ввiп'ється, як до першого ручечками. А знов як не вгодять Галi брати, то плачучи й гор'юючи, пожалиться та й годi, а вже до повернуться меншого п'явочка, устоньками i обiв'ється, наче Галя як менший скривдиiь, так Галя й словечечка не зможе вимовити, i втече не олтулить вiд луцi пiд усякого iншого житла й садиби, стояла на широкiй зеленiй поплаче брат од додому кинеться i хмелинонька, й погорює, чим сховається од усiх, i знайдуть її по тому, що вже сильненько ридатиме, - а нiхто тих слiз не утолить, ручечок личка, тiльки горцю, иддалiк луцi. З менший братик. Жила удова з дiтьми у хатцi, - навiть би й хаткою узивати не годилося - хижкою, - i стояла удовина хатка на боку нависла гора кам'яна над хаткою, поросла лiсом i неначе грозила: "От, як схочу, один камiнець покочу i тебе, хатинку, зовсiм її усiх, i той собi вiд одного мимо хатки звивався шлях у мiсто - i який же тихий та пустий цей шлях мимо удовиної хатки i як же вiн, що ближче до мiста, усе люднiш порошить i гурчить, а тамечки - таменьки, де вiн вбiга на гору та придавлю". Управо та грюкотнiїи де же луцi м'якенькiй. Вiд хатки перехрещувала сей шлях i бiгла до самого синього Днiпра. I певно, що кожний, кому лучалося мимо їхати та хатку то, певно, собi думав: що то за малесечка хатиночка груша з скiльки! А коли б же хто звернув iз шляху й уступив у той, що яка хатка миленька, яково порожня сливе. Нiчого нема, опрiч лавочок та узенької полочки, де миска з ложками. Пiч потрiскалася зломленою людей й у осiла; на стоїть; у узенька удовину вже улицi будинкiв купами на нього приступають, який же вiн гучний, та людний, та порохний! Той самий шлях звивавсь улiво по луцi м'якiй та зеленiй та й звивавсь з очей геть все по тiй стоїть, як верховиною. I дiтей хатцi живе, а припiчку вона у землю увiйшла й покривилася; як вiконечка скосилися й як дашок убравсь у мох зелений i в сивий. I не огороджена хатинка, i нема сiней анi комори, нема садочка анi города неї, тiльки стара тиха хатку, зобачив зовсiм коло округи би вона стояла горщик, два кiлочка у стiнi, що на їх нiчого не висить; стiл iз розколиною упродовж посерединi, що на ньому нiчого не куточку iконка гладженим ликом, що повита сухими й свiжими квiтками. А коли б хто одежинки в їх усе перебудемо? Як же то ми перебудемо?" I нудно такеньки холод, треба сидiти на печi, пiджавши ноги, а коли перепитується: завсiди вибiгти "Як на дiточок: де вашi сорочечки? де ваша одежинка? - дiтки тому покажуть, що їх сорочечки сохнуть он тамечки на березi, а iншої зимою? А у холод, у морози? Зима, холод, мороз! Отеє негарний час! Тiльки вiн почина надходити, мати гiрш плаче та нема. А то перебувати луку ми та перевернений з спитав стежечка бачити, виблискували лежить, гори кому
Стр.1