Марко Вовчок. Оповiдання
-----------------------------------------------------------------------Оригинал
этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
Є, є - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
Ї, ї - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
-----------------------------------------------------------------------ЛЕДАЩИЦЯ
I
Панi
наша була не перволiток та й не яка стара; а з себе була висока,
огрядна, говiрки скорої, гучної. Вбиралася шпетненько - шнурочок до
шнурочка, гапличок до гапличка. Ходить, було, як намальована.
I в кiмнатах у нас було гарно: вичищено, вилощено, покрашено, - i
крiслечко, i столичок, усе як слiд, по-панськiи. Було, панi кам'яних
цяцьок понаставляє, чарочок, мисочок з зеленого, з червоного скла. Був у
неї i собака з мiдi кований, i зайчик череп'яний, мережанi ушка. Все те нi
до чого, а вкупi воно блищить i на очi навертається, i рябiє - аж б'є. А
найдорожча штука-висiв у неї на стiнi пан мальований, чорнявий, як жук, а
хмурий, як нiч, з золотими перснями на руцi, - її батько покiйний, князь
вельможний. Хто, було, не прийде до панiї з гостей, кожному панi
оповiстить: "Се мiй татонько покiйничок!"
Знала вона, як з ким поводитись, як заговорити, як глянути, зiтхнути.
Прийде якнй-небудь бiдолах, то вона йому гучно говорить: "Це мiй батько -
князь!" Другому, пихатому, багачевi, зiтхаючи: "Ото, як мiй батенько живий
був, - ось iз його малювання, - не знала я бiди!" А третьому, щирому й
молодому хлоп'ятi: "Що, - каже, - те свiтове - i вельможнiсть, i
багатство? От був мiй панотець - князь, великого чину дойшов..."
Отже, то сяк, то так, а кожному розкаже, що вона князька дочка. А про
те не згадувала, як жукуватий князь прогайнував усю батькiвщину, зоставив
їй тiльки будинок невеличкий у мiстi з садочком i двором, бо то була її
материзна - того вже не змiг прогайнувати.
Чотири кiмнаточки було кругленьких в тiм будинковi:
створчатi вiкна, рундучок з пiддашшям. За будинком садочок густий,
старий вже. Зелений двiр травою високою порiс; од ворiт двi стежечки по
йому бiгло узеньких: до будинку одна, друга до хати. Серед двору гiлляста
яблуня стояла.
Половину будинку панi оддавала якимсь паничам пiд найми; ще й столувала
їх, - з того й жила, небога. А чоловiк її десь далеко служив; ми його й не
бачили. Та й панiї було байдуже.
Паничi скучати їй не давали: щодня, щовечора з нею бавились, то в карти
грали, то пiсеньок спiвали...
Не гадки нашiй панiї по такому життю...
II
Мене їй подаровано. Я родом iз Глущихи; була колись Iваньковських
панiв... Жила я в батька-матерi, - боже мiй милий! Тепер спогадаю, як-то
жилось тодi менi! Оженився наш пан, i взяли мене на вслугу до молодої
панiї. А вона, ся вже моя панi, у пригодi якось їй ставала. Гостює, було,
мiсяць або й бiльше, догоджає їй. От як стала вона жалкуватись:
- Що менi робити? Нема слуги! Чи не дасте ви менi яку з ваших?
- Чому нi? Берiть собi, котру схочете.
То вона i взяла мене, i завезла з собою од роду мого, од родини. Без
мене i батько i мати померли; без мене рiд увесь перевiвся. Зосталась я
сама одна у свiтi.
Жила я в панiї рокiв з п'ять. Спершу я сама була в неї, а далi, як уже
столовникiв завелося багато, панi взяла свою крiпосну молодицю з дочкою.
Доти панi їх держала у якихсь приятелiв
своїх, бо в неї, окрiм сього
Стр.1